1917 р. н., доктор фізико-математичних наук, професор
Трудову діяльність розпочав у 19 років вчителем фізики в середній школі. У 1939 був призваний до Борисоглібської авіашколи, звідки під час Другої Світової війни його відправлено на фронт у Військово-повітряні сили. З 1952 бере активну участь в організацію радіофізичного факультету, на якому спочатку займав посаду заступника, потім в.о. декана факультету та завідуючого кафедри квантової радіофізики (1952-72). У 1959 захистив кандидатську дисертацію «Ферромагнитный резонанс в коллоидальном железе в диапазоне 3000-36000 мггц», 1967 – докторську дисертацію. У 1972 був переведений до НВО “Астрофізика” (м. Москва) головним науковим співробітником і одночасно професором кафедри квантових оптичних систем МФТІ. В 1968 , згідно рішення Держкомітету РМ СРСР, було створено першу в Україні лабораторія квантової радіофізики, яку очолив Іван Андрійович. Основні напрями наукових досліджень – квантова радіофізика. Під його керівництвом були захищені дисертації М.І.Ляшенком, А.О.Соломко, Г.А.Мелковим, В.В.Даниловим, В.В.Запорожцем, Ю.О.Обозненком, І.П.Пугачем, В.Н.Курашовим, В.В.Мар’єнком, тощо. Загалом ним було підготовлено біля 30 кандидатів наук, з них 7 стали докторами наук та завідуючими кафедр.
За участь у бойових діях, в тому числі в боях за Київ, нагороджений 2 орденами „Вітчизняної Війни”. Крім того, нагороджений медалями “За трудову відзнаку” та “За трудову доблесть”, мав звання “Почесний радист СРСР”. Лауреат Державної премії СРСР (1986), “Заслужений діяч науки і техніки Російської Федерації”. Автор понад 300 наукових праць, монографій „Динамика квантовых систем” та „Квантовые информационные процессы и системы”, а також 65 авторських свідоцтв на винаходи. Основні праці: “Дисперсия магнитной и диэлектрической проницаемостей искусственных диэлектриков в диапазоне частот 500-35000 мггц” – 1961 (в співавторстві.); “Естественный ферромагнитный резонанс в полях анизотропии формы однодоменных частиц Fe, Ni, Co” – 1962.