1939 р.н., доктор фіз.-мат. наук, професор
Закiнчив Московський iнженерно-фiзичний iнститут у 1962 р. Кандидатську дисертацiю «До теорiї адсорбцiї в електрохiмiчних системах» захистив у 1966 р. в Інституті Електрохімії АН СРСР (науковий керівник чл.-кор. АН СРСР В. Г. Лєвич). Докторську дисертацію «Математичні основи теорії твердих тіл з квазі-періодичною структурою» захистив у 1982 р. в Інституті теоретичної фізики АН УРСР.
Пiсля закiнчення аспiрантури в Iнститутi електрохiмiї АН СРСР (1965 р.) працював у Донецькому фiзико-технiчний iнститутi АН УРСР (1965-70 рр.), Iнститутi теоретичної фiзики АН УРСР, м. Київ (1970-85 рр.), Iнститутi металофiзики НАН України, м. Київ (1985-95 рр.). З 1995 р. працює в Iнститутi магнетизму НАН i Мiносвiти України. Викладав у Донецькому унiверситеті (1967-70 рр., курси лекцiй на фiзичному факультетi: «Теорiя груп», «Квантова механіка», «Теорії твердого тіла») та Київському національному університеті ім. Т. Г. Шевченка з 1982 р. (курси: «Методи математичної фiзики», «Електродинаміка», вибрані розділи теоретичної фізики та радіофізики).
Областi наукових дослiджень – теоретична та математична фiзика. В останнi роки – теорiя iнтегровних систем класичної та квантової механіки, теорія фазових перетворень з точки зору теорії стійких випадкових величин.
Основні наукові результати:
-
- теорiя алгебро-геометричних скiнченно-зонних потенцiалiв застосовано до розв’язування важливих проблем фiзики твердого тіла, зокрема, побудовано електронний спектр високотемпературних надпровідників;
-
- редукцiї абелевих функцiй, створених Вейєрштрассом i Пуанкаре, застосовано для дослiдження iнтегровних систем класичної та квантової механiки.
Премiї: 1984 р. – премiя Президiї АН УРСР iм. М. М. Крилова за цикл робiт «Точно iнтегрованi нелiнiйнi системи статистичної механiки» (разом з Д. Я. Петриною та О. М. Курбатовим). З 2000 р. – Заслужений діяч науки та техніки України.